Дорогі брати і сестри! Зважаючи на бурхливу дискусію на тему релігійного Вавилону, настав час остаточно визначитися з поняттями і рамками спілкування з цієї теми. Питання безпосередньо пов’язане з процесом освячення Церкви-Невісти і підготовкою до зустрічі з Господом Ісусом Христом, і особливо актуальне в контексті останнього часу. Вихід із системи світу та його цінностей — це постійний процес подорожі віруючого з царства цього світу в Царство Христа. Вихід з Уру = вхід до Ханаану, вихід із Вавилону = вхід до Царства Небесного. Якщо Вавилон проник у видиме церковне середовище — тут тим більше не може бути винятків і компромісів. Вихід із Вавилону в такому разі — життєво важлива для виживання віруючого необхідність, звільнення його від приліпленості до цінностей світу і рабства гріха в практичному житті. Вважаю це досить очевидно.
1) Перше, що потрібно усвідомити кожному, хто пережив досвід перебування в системі релігійного Вавилону і досвід виходу з неї під проводом Святого Духа, — будь-яка спроба щось довести тим, хто залишився в системі мислення Вавилону, є абсолютно безглуздою, цю роботу може здійснити тільки Господь і це завжди непросто. Просто займіть тверду позицію, і після перших спроб залиште дурну витівку когось переконувати і реагувати на маніпуляції, моліться за таких братів/сестер, і проходьте далі — до тих, хто слухає.
2) Кожен, хто стикається з темою релігійного Вавилона і кого Господь спонукає прийняти для себе правильне внутрішнє рішення, має пам’ятати типологію Писання: будь-яку роботу Святого Духа зі творення Свого Тіла — Церкви — сатана намагається скопіювати, створюючи всередині видимого церковного середовища паралельну релігійну систему, але зі спотвореними цінностями, які мають благочестивий вигляд (інакше кажучи, цінностями світу: процвітання, задоволення, влади, контролю, впливу і т.п.). Іудаїзм, католицизм, православ’я, певною мірою протестантизм — приклади макрорелігійних систем із вертикальною ієрархією корпоративного типу. На мікрорівні конкретних громад — все дублюється аналогічно, тільки ланок менше, часто все зводиться до вибудовування деструктивних процесів керівництвом безпосередньо.
3) Ключова деструктивна сутність релігійної системи — фактична підміна Христа, Його повноти, Його ролі, Його служіння, Його значущості, Його першості (собою, своїм розумінням, своєю роллю, своїм служінням, своєю значущістю, своєю першістю). Церквіанство замість Христа. Ця фарисейська закваска проникає поступово і непомітно, насамперед — у свідомість тих, хто керує релігійною системою (хоча формально нічого не змінилося, символ віри все той самий). Як наслідок — проповідь викривленого/обмеженого (сильно чи не дуже) Євангелія, далі — наповнення церковного середовища людьми, що прийшли зі спотвореною мотивацією реалізувати свої власні плотські потреби і бажання, без прийняття фактичного панування Христа і без відродження відповідно.
4) Першим, хто кинув виклик історично сформованій на основі духовного досвіду патріархів мертвій релігійній системі, що паразитувала, був Ісус — Той самий самотній, поранений, відкинутий і неприйнятий, але Якого зміцнював, прийняв і підняв Отець. Учні завжди повторюють Його шлях — шлях сильного в немочі. Ще один видатний приклад виходу з релігійної системи — протестантська реформація. Господь постійно цим займається вже 2000 років — виводить із релігійної системи світу Своїх, на різних рівнях, у різний час, у різних ситуаціях.
5) Реакція релігійної системи завжди типова, зважаючи на абсолютне нерозуміння цього духовного процесу та невір’я, що його ініціатором є Сам Господь, — відступники, єретики, скривджені, незрілі, непокірні, знедолені, відкинуті, сектанти і т. д і т. п. Засоби впливу теж типові — засудження, відлучення, анафема, віддання сатані, втрата спасіння, вічна смерть у пеклі. При цьому вони ніколи не можуть це довести комплексно, аргументувавши Словом Божим. Хіба що підміною понять, висмикуванням із контексту, нерелевантними аргументами, запитаннями з підступом, однобоким трактуванням, ігноруванням здорових доводів, знеціненням служіння інших, залякуванням, засудженням, шантажем, образами. Дух релігії ніколи не змінюється.
6) Писання ясно говорить про збідніння віри у видимому церковному середовищі останнього часу, як на прикладах п’яти типів церков Об’явлення, а також притч про поділ на справжніх і фальшивих. Це і є узагальнення, зважаючи на масовість деструктивних явищ у видимій церкві сам Господь узагальнює, описуючи її стан. Інакше кажучи, якщо у вашому зібранні немає подібних деструктивних процесів, тоді й нема чого хвилюватися на тему виходу віруючих із релігійної системи, Господь усіх Своїх збереже в рамках вашої здорової і духовно зростаючої громади. Цьому треба тільки радіти. А якщо проблеми є — то пастирям і єпископам першим потрібно замислитися, прозрівати, каятися і повертати віруючих до першої любові, до живих стосунків із Господом (а не з собою), не боячись, що хтось неправильно відреагує — Господь у будь-якому разі знає Своїх, Свої від Нього не підуть, Він любить їх більше за вас. Надмірна турботливість і підживлення тільки молоком — це і є прояв недовіри Господу в справі збудування віри Його дітей, це і є приховане бажання залишати їх залежними, контролювати їх і відчувати свою значущість/незамінність у житті таких людей. А тих, хто не Його, ви й так не зможете зупинити жодними вмовляннями — вони повернуться у своє болото світу або дочекаються, коли сам Господь зробить поділ, залиште і це Йому.
У зв’язку з цим пропоную кілька фундаментальних моментів щодо тієї свободи, яку має кожен член Тіла Христового, незалежно від того, наскільки «системною» є його поточна громада або її відсутність на даний момент часу:
1) Усі народжені згори християни є Тілом Христа, частиною Вселенської церкви та керовані безпосередньо Головою — Христом, генеральним відповідальним за творення віри кожного з Його дітей у процесі земного життя. (1 Кор.3:6).
2) Видима церква у форматі помісної громади — це зібрання віруючих від «двох або трьох», які здатні комунікувати між собою за допомогою будь-яких доступних способів зв’язку, що дають змогу повчати один одного у вірі та спільно служити Господу в рамках водійства Святого Духа.
3) Факт будь-якої додаткової формалізації такого зібрання віруючих (наявність офіційної реєстрації, фіксованого місця зустрічі, наявність графіку зустрічей, фіксованого порядку проведення зібрання, певних засобів зв’язку, визнання з боку будь-яких інших суб’єктів, і будь-яких інших подібних дій) не є визначальним для повноцінного функціонування зібрання. Водночас — це не привід для хаосу та неорганізованості під час організації та проведення зібрань.
4) На відміну від Вселенської церкви, у будь-якому місцевому зібранні (особливо в міру збільшення його чисельності та ускладнення адміністративної складової) можуть проникати й перебувати люди фактично невідроджені, які не мають безпосереднього спілкування з Главою — Христом, хоча можуть здаватися такими за зовнішніми ознаками. Тому процеси як релігійного кар’єризму, так і процеси відпадання членів зібрання — це природні процеси (не плутати з виходом відроджених віруючих з релігійної системи мирського мислення).
5) У рамках водійства Святого Духа кожен віруючий вільний самостійно обирати, в якому зібранні брати участь або яке зібрання ініціювати самостійно з метою взаємного повчання у вірі та служіння Господу. При цьому його поточні обов’язки в рамках певного служіння мають бути мудро врегульовані без шкоди для відповідних людей, які залучені до зазначеного служіння.
Зважаючи на вищесказане, постає запитання: вихід з релігійної системи мислення Вавилона, що проник у багато громад і призводить до відповідних сумнозвісних практичних наслідків (уколи, паразитування на гаманцях віруючих, збільшення кількості хибно навернених, сліпота в питаннях повернення Христа), — це самовільне емоційне рухоме дійство обманутих, поранених, скривджених, заблуканих овечок або ж це робота Господа в найкритичніший момент історії Церкви? Якщо це людське — то все нездорове зруйнується, зваблені прозріють і повернуться в середовище, з якого вийшли. А якщо це робота Господа, то який сенс намагатися цю дію Духа Святого зупинити, висміяти, зганьбити, затаврувати і засудити? З Ким боремося? Чи не важко йти проти рожна? Міць системи завжди страшна і велика, але що це змінить у тих, кого веде Господь?
Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч? Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили, ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім! (Рим.8:33-39).
Вважаю, що позиція адміністрації групи нарешті досить зрозуміла в цьому питанні, вона повністю узгоджується з метою створення групи, і вона буде задавати відповідні рамки спілкування надалі. Прояви дитинства і фарисейської закваски з цієї теми будуть обмежуватися. І, звісно, зі зрозумілих причин, ми продовжимо закликати й молитися про вихід з релігійного Вавилона всієї Нареченої Христа, доки не настав час остаточного суду й поділу в середовищі видимого Дому Божого — час підхоплення.